Юридична компанія «Лєкс Консалтінг Україна»

Аналітичні матеріали:

24.02.2009
Види адміністративно-правових методів

У зв'язку з переходом до ринкових відносин, корінними змінами в механізмі державного керування й організаційно-правового статусу суб'єктів керування особливу актуальність здобуває проблема адміністративно-правових методів. Під дією змін, що відбуваються, міняється також система правових методів, застосовуваних для забезпечення ефективного державного впливу на управлінську діяльність. Ці зміни відображаються як у законодавстві, так і в управлінській діяльності, методах її практичного здійснення.

Традиційно управлінські методи в цілому діляться на наукових і ненаукових, демократичних і диктаторських, державних і суспільних, адміністративних і економічні, прямого й непрямих дій. У результаті того, що одні методи мають загальний характер, властивим всім видам державної діяльності, всім державним органам, а інших - лише окремим з них, методи керування розділяються на загальні й спеціальні. До загальних методів, як правило, ставляться методи переконання й примуса, адміністративного й економічного впливу, нагляду й контролю, прямого й непрямого впливу, регулювання, керівництва й керування (у тому числі оперативного).

Такі універсальні методи, як переконання й примус, здавна привертають увагу вчених. Взаимодополняя один одного, ці методи забезпечують належне поводження учасників управлінських відносин. Вони взаємозалежні, мають об'єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їхнього використання визначається рівнем розвитку суспільних відносин.

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способи або засоби впливу на діяльність підприємств, установ і організацій, посадових осіб і громадян шляхом прямого встановлення їхніх прав і обов'язків через систему наказів. Суб'єкт керування в межах своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридично обов'язкове для об'єкта керування. Такий прямий управлінський вплив випливає безпосередньо із владної природи керування - так реалізується виконавча влада. Без використання адміністративних методів неможливо досягти мети впорядкованого впливу на поводження різних учасників управлінських суспільних відносин. Адміністративні методи використаються разом з економічними, які виступають способами або засобами економічної або непрямої дії з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти керування через їхні інтереси. Застосування економічних методів означає формування таких економічних умов і стимулів, які створюють у виконавців зацікавленість у кінцевому результаті праці. При цьому об'єкти керування не одержують обов'язкових вказівок, а мають можливість виявити ініціативу у виборі засобів діяльності для реалізації своїх матеріальних інтересів. Звичайно це зводиться до одержання податкових, майнових пільг, матеріального заохочення й т. д.

Нагляд є необхідним пасивним методом керування. З його допомогою можна оцінити стан справ, але він не дає можливості суб'єктам, які його здійснюють, втручатися в діяльність відповідних органів, організацій і посадових осіб. Впливати безпосередньо на стан справ шляхом активного втручання в діяльність підконтрольних суб'єктів дозволяє використання різних форм контролю.

Органи державного керування можуть впливати на об'єкти керування шляхом прямого або непрямого впливу. Прямий вплив виражає волю відповідного органа - наказ. Непрямий вплив - це створення умов зацікавленості у виконавців, надання їм можливості вибрати варіант поводження й др.

Застосування методу регулювання означає встановлення загальної політики й принципів її реалізації через державне фінансування; пільги. Керівництво має на меті практичне втілення в життя загальної політики й принципів, здійснення контролю за підлеглими об'єктами, розробку напрямків їхньої діяльності. Систематичний, безпосередній вплив суб'єктів на об'єкти являє собою метод керування.

Проблема методів державно-управлінської діяльності, або адміністративно-правових методів, лежить у площині їхнього розумного об'єднання з обліком суб'єктивних і об'єктивних факторів, інших умов. Послідовне рішення цих завдань залежить від темпів роботи з упорядкування всієї системи державного керування стосовно до цілям політичного й економічного реформування громадського життя.

У системі методів державного керування важливе місце займає переконання - особливий спосіб правового впливу. Він полягає в тім, щоб суб'єкти державного керування дотримували певних вимог внаслідок їхнього внутрішнього визнання, а не через сліпе підпорядкування влади. Це означає впровадження дисциплінованості, розуміння того, що суспільна дисципліна й законність являють собою необхідні умови для успішної побудови правової, незалежної, демократичної держави, а також формування свідомої звички, спрямованої на дотримання правових вимог, почуття неприпустимості їхнього порушення, потреби активно боротися справонарушениями.

Таким чином, переконання - це система мер правового й неправового характеру, які застосовуються державними й суспільними органами, проявляються в реалізації виховних, роз'яснювальних і заохочувальних методів, спрямовані на формування в громадян розуміння необхідності чіткого дотримання законів і інших правових актів.

Основними формами переконання, застосовуваними в державному керуванні, є: організація державних і суспільних заходів, спрямованих на рішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів); виховання (економічне, правове, моральне й ін.), особистий приклад; роз'яснення завдань державного керування (усне або через засоби масової інформації); інструктаж осіб, підлеглих апарату й громадськості, з питань найбільш діючого виконання поставлених завдань; заохочення (моральне - подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання й т.д., матеріальне - грошові премії, путівки окремим особам або групі осіб); критика роботи й поводження окремих осіб.

Останнім часом в Україні все більше поширення одержують правові форми переконання, методи заохочення, передбачені правом за зразкове виконання трудових, службових і цивільних обов'язків. Урядом України розробляються юридичні акти, що визначають систему нагороджень і заохочень.

Зростаюче значення заохочень - важливий прояв посилення ролі переконання як важливого методу регулювання управлінської діяльності й життя всього суспільства.

Пріоритет прав людини в державній діяльності, розвиток демократичних основ у керуванні вимагають у всіх сферах громадського життя подальшого зміцнення правосвідомості громадян, виховання в кожного почуття суспільного обов'язку, підвищення дисципліни й організованості.

Дотримання правил гуртожитку в правовій державі здійснюється свідомо й добровільно, оскільки право втілює в собі волю народу, його норми загальнообов'язкові, опираються на підтримку держави й суспільної думки.